Марія Матіос "Чотири пори життя". Моя перша книжка Матіос, казали, що не показова, але я нею задоволена. Мені сподобалася і, мабуть, буду читати Матіос ще.
Це не книга подій, це книга почуттів, відчуттів - емоцій, одним словом. Не можна сказати, що подій там немає, ні. Вони є, але всі передані через відчуття головних героїнь так непомітно і плавно, що і не знаєш, коли встиг дізнатися щось, забуваєш, коли з головою занурився в безодню емоцій і перепустив їх через себе.
Дві останніх частини - взагалі супер. Чудові образи, яскраві картини - так і уявляю собі розмальовану кімнату в сільській хаті, де є все: і різні пори року, і леви, і зайці...і торти та горілка, серед яких проводиш першу шлюбну ніч
Читаючи останню, про стан смерті, я навіть трохи боялася - дуже схоже на ті відчуття, які я ніколи не забуду. Не знаю, чи це художній вимисел, чи дійсно була в неї її "перша Смерть", але насправді все майже так, як і описано: ні верху, ні низу, ні кольору, ні форми, тільки страх прозріння, безнадія і розпач.
А чого варта сцена польоту душі над покинутими тілом, споглядання приготувань до похорону? Хтозна, може, все воно і справді так, якщо початок описано правдиво.
Важко написати рецензію на емоцію. Можливо, книга занадто жіноча, розрахована більше якраз на суто жіночу спорідненість, та я б не сказала, що чоловікам буде нецікаво її читати. Просто, мабуть, спийняття буде іншим. Але до прочитання рекомендую однозначно
Автор