Українська література

[Luiram]

Отож, кожен залишається при своєму ИМХО. Се ля ві

[Ludmila]

Я не згодна, що роман (хоча де сказано, що це саме роман?) складено з цитат та заголовків газет. Є факти, але ці факти обрамлені в ТАКІ слова і думки, що як вже зазначала Luiram, хочеться розібрати на цитати.  Я б взагалі цей  твір роздавала бажаючим, як колись роздавали листівки Пори. Може, тоді б ми швидше  відмовилися від ролі "козлів, що заважають жити".
Ну і про неточності. Graf, Навіщо ж лукавити? Ваше зуваження про мобільник з музикальним дзвінком - це вирвані із контекста слова.     Головне, що Тореадор кличе до бою. Чи кожен чує, те що хоче?
Ну і про мову. Ви знаєте, за останні 30 років Києва, період помаранчевої революції якраз був тим часом, коли розмовляти українською було МОДНО. Зараз вже ні. Зараз знову у нас азарівська мова.
І ще. Як на мій погляд, цей твір вийшов дуже вчасно. Саме тоді, коли ми вже змирилися з прізвиськом оранжоїдів,коли починаємо стидатися, що мерзли на майдані,  коли президента, якого ми обирали, в прямому ефірі називають майданутим досить поважні особи.  
80-річна жінка виявилася мужнішою і сильнішою за нас

[Graf]

Я не згодна, що роман (хоча де сказано, що це саме роман?)

Це перша нова книжка Ліни Костенко за останні 20 років мовчання і перший її прозовий роман. +  на книжке написано.

Ну і про неточності. Graf, Навіщо ж лукавити? Ваше зуваження про мобільник з музикальним дзвінком - це вирвані із контекста слова.     Головне, що Тореадор кличе до бою. Чи кожен чує, те що хоче?

Повторю про главного героя. Програмист мужчина никогда так не скажет - музыкальний звонок.
И отсюда недоверие к нему, т.к. он не настоящий, и как следствие : Единожды солгавший, кто тебе поверит?(с)

Ну і про мову. Ви знаєте, за останні 30 років Києва, період помаранчевої революції якраз був тим часом, коли розмовляти українською було МОДНО.

Человек всю жизнь говоривший(думаюший) по - русски,  а гламур именно такая, не может физически говорить по украински за неделю так чтоб это ему добавляло шарма.

И книжка МОДНАЯ.

І ще. Як на мій погляд, цей твір вийшов дуже вчасно. Саме тоді, коли ми вже змирилися з прізвиськом оранжоїдів,коли починаємо стидатися, що мерзли на майдані,  коли президента, якого ми обирали, в прямому ефірі називають майданутим досить поважні особи.  
80-річна жінка виявилася мужнішою і сильнішою за нас

 

Своевременно??? Что тут своевременного?

В чем сильнее и мужественей?

Хочу спросить в третий раз - то в чем суть книги? Может я не просек великого замысла классика.

[Graf]

…Тепер, коли мене запитують, що в ті дні було найтяжче, — а таке питання я вже не раз чув од іноземців, цей Густав не перший, запитують звичайно з чемности, просто аби щось спитати, бо все, що вони запам'ятали зі своїх ящиків і газет, — це, що в Києві понад мільйон народу (скільки точно, все одно ніхто не знає і ніколи вже не взнає!) три тижні стояло на морозі під снігом, українську ж зиму вони уявляють собі за зразком азійських степів: птахи мерзнуть на льоту, язик прикипає до металевої ложки, — і тепер сподіваються почути які небудь голівудівські страшилки про відморожені щоки, ампутовані кінцівки, щось у дусі Джека Лондона — go West? My son? Go West, my соuntrу, [На Захід, мій сину, на Захід, мій краю (англ.). ] всяке підкорення Заходу (бо вони певні, що ми змагалися саме за це, за підкорення Заходу!) має, за їхньою міфологією, супроводжуватися суворими чоловічими подвигами, і вони готуються почути від тебе те, що самі собі намислили, щоб, співчутливо похитуючи головою, казати «Вау!» — коли таке запитують, я щоразу ніби впираюся в глухий мур у собі самому, у власну знехіть щось пояснювати, плутаючись у своїй недорікуватій англійській, белькотіти, що «тяжко» — це не зовсім те слово, воно зовсім не пасує до того, що переживалося нами впродовж тих трьох тижнів, що, навпаки, «тяжко» було радше потім, коли все скінчилося — коли почався енергетичний відплив, і треба було розходитися по домівках, більше знову ніхто нікому, і хоч скільки клацай серед вулиці зламаною запальничкою, марно намагаючись закурити, не метнуться вже до тебе зусібіч послужливо десятки рук із вогниками напоготові (пам'ятаю, як я розгубився, коли такого вперше НЕ сталося: за ті три тижні я вже встиг забути, як це воно — бути самотнім у натовпі, а тут минуло всього кілька днів, Хрещатик був той самий і люди ті самі, тільки тепер вони поспішали собі хто куди в передноворічних клопотах, і нікому не було діла до того, Що якомусь мудакові не запалюється цигарка, — і так, на мить мов осліплий од холоду цієї раптово утвореної пустки там, де ще зовсім недавно, от туй туй, клекотало таке щільне любовно родинне тепло, пустки, схожої на ту, що утворює в тобі смерть коханої людини, я нарешті остаточно збагнув і повірив, що все справді скінчилося, — ми знову почали розсипатись, розперетворюватись на звичайний вуличний тлум, як у кожному місті світу, і треба знову вчитися жити по давньому, ніби ніколи й не знав іншого життя…), — ось що було справді тяжко, як повернення з війни, хай навіть і з перемогою (це порівняння чомусь здається мені надзвичайно вдалим), уоu sее, Густаве, розумієш?…

2005©

[Ludmila]

 Graf  , я думаю, что каждый "просекает" для себя то, что именно он хочет "просечь". Лично для меня эта книга очередной звонок, что пора вставать.

[Graf]

Спасибо за исчерпывающий ответ.
 

[Graf]

І ще. Як на мій погляд, цей твір вийшов дуже вчасно. Саме тоді, коли ми вже змирилися з прізвиськом оранжоїдів,коли починаємо стидатися, що мерзли на майдані,  коли президента, якого ми обирали, в прямому ефірі називають майданутим досить поважні особи.  
80-річна жінка виявилася мужнішою і сильнішою за нас

Добавлю пару фраз(чужих):

...У більшості погоджуєшся із вердиктами, які письменниця виносить сьогоденню. Але деякі її оцінки, як-от відкрита симпатія, навіть більше – неприхований пієтет на адресу Віктора Ющенка, якого Ліна Костенко називає «нашим нетиповим прем’єр-міністром» (за часів президентства Леоніда Кучми), викликають підсвідомий супротив. І тут розумієш, у чому основний прокол роману – у його неактуальності. Він уже навіть не про вчорашній, а про позавчорашній день. Мені, як, упевнена, і більшості свідомих українців, неймовірно цікаво, як Ліна Костенко, яка роками уникала публічності, за думками якої наш народ спраглий, оцінює все, що відбулося і відбувається в Україні. Але у цьому конкретному випадку чітка громадянська позиція поетеси стала б усім нам більше у пригоді тоді – у переломних 2001-му та 2004-му, коли українці вийшли на майдани і відчули, що таке бути народом, з яким рахуються. Тоді, а не тепер, на початку 2011-го, коли поїзд української демократії давно збився з курсу. Коли той же ж «нетиповий прем’єр-міністр» спричинився до цього…

Який меседж я віднайшла у «Записках…». Зізнаюся, я розгублена… Що хотіла цим романом повідати українцям Ліна Костенко? Що все в Україні погано? Що ми народ безхребетних? Що профукали свою вистраждану поколіннями і людськими життями незалежність? Що «маємо те, що маємо»? Так ми й самі добре знаємо про всі наші біди. Блискуча публіцистика і майстерне літописання Ліни Костенко, яке, без сумніву, розтаскають на цитати, вкотре підтвердило усі діагнози, що записані в історії хвороби незалежної України. Добре хоч, що останні рядки роману дають українцям надію: «Сторінку можна видерти. Історію – ні. От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі». Тримаємо і триматимемо.

...Передбачаю, що після місяця захопливо-бездумних овацій на адресу "Записок..." нас чекає відкат і більш тверезе осмислення твору.

Вже з'являються закиди, що з літературної позиції оцінювання роман досить слабенький, попри весь його позитивний соціально-культурний вплив.

Давайте, все ж таки, відділяти мух від котлет, а літературу від соціальних і політичних позицій, хай би якими привабливими вони не здавалися.

[Graf]

Презентация романа "Записки українського самашедшего".

Харьковский национальный академический театр им. Н.Лысенко. 7 февраля 2011 г. (полная видеозапись)

Лина Костенко в Харькове часть 1 [1ч 01м]

Лина Костенко в Харькове часть 2 [1ч 07м]

Приятного просмотра!!!

[Luiram]

Спасибі, Ваша світлосте!
 А можна, ми до Вас прийдемо кіно подивитися, бо на такі записи ніякого трафіку не настачишся

[Graf]

Берите пиво и орешки

[Graf]

Василь Шкляр — автор бестселерів «Ключ», «Елементал», «Кров кажана», лауреат Гран-прі конкурсу «Коронація слова», літературних премій «Золоте перо», «Спіраль століть», «Золотий Бабай», 1-ї премії Ліги українських меценатів «Ярославів Вал» та інших.

У новому романі «Залишенець», над яким автор працював майже 13 років, висвітлено одну з найдраматичніших сторінок нашої історії — повстанську боротьбу українців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Написана на документальній основі книга про лицарів лісу, гайдамаків Холодного Яру вражає художнім проникненням у переплетіння любові й ненависті, вірності та зради. Із глибин забуття виринає містична постать отамана Чорного Ворона, що переміг смерть...

«Вожді, як маври, зробили свою справу і відійшли на еміграцію, а повстанці, марно чекаючи їхнього сигналу до всеукраїнського рушення, воювали ще майже десятиліття... Прототипом мого головного героя став один із найзагадковіших холодноярських отаманів — Чорний Ворон. Українська літературна критика ненавидить стрімкий розвиток подій. Я не збираюся їй догоджати, але в мене і крім сюжету є достатньо засобів, щоб тримати увагу читача, чий інтерес я ставлю понад усе»
Василь Шкляр про роман «Залишенець».

У 2011 році Василь Шкляр був удостоєний за роман Національної премії України імені Тараса Шевченка у галузі літератури.

[Luiram]

На сусідньому форумі в людей виникла чудова ідея: спробувати запросити до Кам'янця Ліну Костенко. Звісно, це буде нелегко, і шансів небагато - вона відома своїм непростим характером, і мотивація повинна бути вагомою. Але якби вдалося - я була б на сьомому небі від щастя.Їздять же до нас усілякі кандидати-зірки-знаменитості, але ті за гроші чи якийсь свій інтерес. В кінці кінців, чим ми гірші від жителів великих міст?
 Хто що думає про це і які будуть пропозиції?

[tiger]

2Graf

Щиро дякую за відео  з Ліни Костенко - мала справжню насолоду слухати укр.мову!

[Graf]

нема за що

[Graf]

Така весна безрадісна, що Господи!
І дні повзуть — неначе пруть тягар:
Твоє життя в періоді піврозпаду:
Розпався спирт — зостався перегар...
(с)

[tiger]

не знаю чиї це рядки але подобається

[Graf]

Василь Шкляр — автор бестселерів «Ключ», «Елементал», «Кров кажана», лауреат Гран-прі конкурсу «Коронація слова», літературних премій «Золоте перо», «Спіраль століть», «Золотий Бабай», 1-ї премії Ліги українських меценатів «Ярославів Вал» та інших.

У новому романі «Залишенець», над яким автор працював майже 13 років, висвітлено одну з найдраматичніших сторінок нашої історії — повстанську боротьбу українців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Написана на документальній основі книга про лицарів лісу, гайдамаків Холодного Яру вражає художнім проникненням у переплетіння любові й ненависті, вірності та зради. Із глибин забуття виринає містична постать отамана Чорного Ворона, що переміг смерть...

«Вожді, як маври, зробили свою справу і відійшли на еміграцію, а повстанці, марно чекаючи їхнього сигналу до всеукраїнського рушення, воювали ще майже десятиліття... Прототипом мого головного героя став один із найзагадковіших холодноярських отаманів — Чорний Ворон. Українська літературна критика ненавидить стрімкий розвиток подій. Я не збираюся їй догоджати, але в мене і крім сюжету є достатньо засобів, щоб тримати увагу читача, чий інтерес я ставлю понад усе»
Василь Шкляр про роман «Залишенець».

У 2011 році Василь Шкляр був удостоєний за роман Національної премії України імені Тараса Шевченка у галузі літератури.

Шкляр відмовився від Шевченківської премії




Повний текст заяви Шкляра:

"Шановний пане Президент!

Засвідчую Вам свою повагу і прошу Вас врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника.

Моя позиція, пане президент, ніяк не стосується Вас особисто, але поки при владі є Дмитро Табачник, я не зможу прийняти премію.

З повагою Василь Шкляр".

   

[105]

Поважаю таких цільних особистостей, які не мотаються, як флюгер на вітрі

[Kapnyxa]

  і уважуха. Дякую за мужність! Пишаюсь Героєм України! 

[Graf]

Письменник Юрій Андрухович пропонує зібрати "альтернативну Шевченківську премію" для Василя Шкляра.

"Ця ситуація може стати феноменальною можливістю для громадянського суспільства трахнути владу ненасильницькою солідарною дією. Для цього треба зібрати для Василя Шкляра ту саму суму, щоб він таки отримав премію, але вже не від «паньства». себто державної верхівки, а від народу. Скільки там тої премії - 280 тисяч? Треба створити незалежний оргкомітет зі збору альтернативної Шевченківської премії для Василя Шкляра. Я перший даю тисячу. Якщо нас таких буде 280, ми їх взуємо."
________________________________________________________________________________

"Якщо люди якісь гроші зберуть, я їх віддам на кінофільм. Адже ви знаєте, триває всенародний збір коштів на екранізацію цього роману" - так в ефірі телеканалу ТВі письменник Василь Шкляр прокоментував ініціативу Юрія Андруховича зібрати кошти на премію для роману "Чорний ворон".

Напередодні, з'явилася ініціатива "створити незалежний оргкомітет зі збору альтернативної Шевченківської премії для Василя Шкляра". Автор ідеї Юрій Андрухович пообіцяв дати в загальний кошик тисячу гривень.

Відтак у блогах та соціальних мережах сотні людей висловили готовність скинутись, щоб "взути владу", яка проігнорувала рішення Шевченківського комітету. Як відомо, в указі президента України Віктора Януковича Шкляра серед лауреатів не названо. 

Василь Шкляр розповів в ефірі ТВі, що хотів би зняти фільм за книгою "Чорний ворон", для чого організавано збір коштів.

За словами письменника йому "телефонували з багатьох країн. І до речі, з Польщі, сказали мої знайомі художники, що говорили з Єжи Гофманом. Гофман дуже зацікавився , він мене підганяє. Щоб я швидше дав, якщо не сценарій, то синопсис. І він готовий буде знімати. Ось це буде жест".

[UA]

Якщо читати не заголовок, а текст заяви Шкляра, то я так розумію, що він не відмовляється від премії, а просить перенести вручення на той час, коли не буде Табачника. А це дві різні речі.

І якщо читати повне інтерв'ю Андруховича, то можна зустріти таке: "Що мені не зрозуміло: відмова Шкляра. Тобто навіть не вона, а всі ці компліменти верховному табачнику, себто Вікторові Федоровичу: я Вас шаную, я до Вас із незмінною повагою. Той віддячив сторицею і премії не дав. До кого було це звертання «з незмінною повагою»? До зека?! До душителя всього українського?! Поганий Табачник і добрий Янукович?!"


А щодо фільму, то збір коштів почався ще в листопаді минулого року, про це писав ще Пантюк у своєму блозі: http://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/4ce398e101d08/

Доречі, хто на форумі готовий переказати гроші?

[Graf]

ВСЁ ИМХО.

Табачника не будет когда не будет Януковича, т.е. реально отказался.

Обращение к президенту страны не может быть без слов "шаную" и "повага".

Я не готов.

[Graf]

Герои книги Шкляра, гайдамаки Холодного Яру в лицах:

[Ingvard]

Василь Шкляр. Залишенець – скачав, починаю читати!
 

[Graf]

Холодний Яр завжди був територією українського духу, це була особлива місцина, знамениті ліси, в яких відбувалися знамениті повстання. Бунтарський дух там переважав одвічно. Є багато факторів, які це пояснюють.

Він написав про події, очевидцем яких не був. Але художнє відображення боротьби українських повстанців у Холодному Яру в 20-х роках 20 століття зачепила за душі тисячі українських читачів.

Тарас Шевченко теж не був свідком Коліївщини. Але його поема та вірш про події в Холодному Яру стали одними з найлегендарніших серед творінь поета. Шевченкові "і повіє огонь новий з Холодного Яру" та "Воля України або смерть" запалило наступні покоління.

Про актуальність "Чорного ворона" для нинішніх часів, про особливість Черкаського краю і його бунтівничості, про аналогію з творами Шевченка та про причини успіху роману Василя Шкляра розповідає сам автор.


- Чи слідкуєте ви за тим, скільки накладу вашого роману вже розповсюджено?

- Мені важко проконтролювати, бо два видавництва його друкувало. За грубами підрахунками, десь тисяч тридцять, але, я думаю, це вже більше, бо зараз люди купують роман пачками. Якщо один купує 20 -50 примірників, то нещодавно я зустрічався з народним депутатом Тарасом Стецьківим, він питав, де йому купити тисячі книжок? Він хоче на своїх заходах дарувати людям ці книжки.

- Однією з версій, чому нинішня влада наважалися дати вам за "Чорного ворона»" Шевченківську премію - нібито виправдатися за свої дивні вчинки щодо переслідування літераторів та утисків митців...

- Ні, ці явища ніяк не пов'язані. Просто цей роман написаний, даруйте за нескромність, на високому художньому рівні. Адже на цю тему теж є багато книжок, в т.ч. документальних. Але розголос має саме той твір, який справив особливе враження на свідомість читача. Цього можна досягти тільки художніми засобами, неабияким мистецьким рівнем. Я думаю, що я досяг цього і через цей роман. Попри всі сумніви в Шевченківському комітеті, попри всі ради і поради та виступи проти, все-таки туди входять видатні митці, які належно оцінили цей твір.

- Ви не боялися братися за тему, про яку, як самі кажете, вже написано багато книжок?

- Мене завжди про це питали. Навіщо, якщо вже безпосередній учасник тих подій Юрій Горліс-Горський написав документальний роман. Але все-одно є багато художніх речей, які не лише очевидець може передати.

Річ у тім, що Горліс-Горський закінчив свій роман весною 1921 року.  Він описав 20-ий рік, це ще був романтичний період боротьби, коли повстанців підтримували селяни. Носили їм харчі, в казанах варили курей, козлів підстрілювали. А після того Горліс-Горський поїхав за кордон і не повернуся. Тоді настав найтяжчий період, коли від них відвернулися селяни. Поставцям казали - хлопці , вертайтеся вже додому, вже НЕП цей придумали, вже можна господарювати. Почався чорний період цих залишенців, хтось пішов на амністію, хтось втік за кордон, хтось законспірувався під чужим прізвищем і виїхав на Донбас. А були найзатятіші, що до кінця воювали. Оцей період боротьби безнадії мене і цікавив. Там, де Горліс-Горський поставив крапку, звідти я почав. Це вже інший період - для мене цікавіший, коли хлопці  вже їли сиру ворону без солі.

...

- Ви вірите, що сьогодні є достатньо таких людей , як холодноярці, готових до рішучих дій аж до смерті?

- Звичайно того духу, що був тоді - немає. Бо нас модифікували на генетичному рівні, зараз вже люди інші. Мене часто запитують, чи ви бачите таких героїв у нашому суспільстві, як ті хлопці? Які у холоді і голоді на снігу і без надії, із зневірою цілковитою, але сказали, що будемо стояти до смерті. Бо що довше ми протримаємося  в лісі, то більші сподівання на майбутні висліди нашої справи. Таких людей сьогодні, я нікого не хочу ображати, але одиниці. У масових проявах їх немає . Цей переляк досі живе у крові наших людей. Звитяжців, яких би завтра можна було покликати до рішучих дій, дуже мало.

ПОЛНЫЙ ТЕКСТ

[Graf]

У кого есть желание и возможность пожалуйте:

25 березня о 18.00 у книгарні "Є" (Київ, вул. Лисенка, 3) відбудеться автограф-сесія Василя Шкляра.

[UA]

Graf, тепер мій пост буде в тему.
Я вже маю книжечку з підписом Шкляра, і більше того, я ще й сфотографувався з ним. Навіть кілька хвилин з ним поспілкувався. Все це було на Гайдамака.ua
Сподіваюся, що крім афтографів він ще й розкаже про свої враження, бо товарто послухати!

[Graf]

Сподіваюся, що крім афтографів він ще й розкаже про свої враження, бо товарто послухати!

Я так понял что ты пойдеш?

Подпиши книжку для форума, по возможности...

И обязательно репортаж с места событий!!!! 

[UA]

Просто я був на презентації цієї книжки і слухав пана Шкляра.
Та все ж 25 числа піду. І, якщо ви ще не купили книжку, то я куплю і підпишу для форума.

[Graf]

Я за!

Счас спросим у народа...